Пришло время для третьей части «Каникул Бонифациев». Несмотря на то, что я написала первую часть, когда наша Зрада распустилась на каникулы, все три части о нас с вами.
О том, что и кто манипулирует нашими мозгами и о том, что сейчас самое время нам объединиться. Первая и вторая части об этом.
Третья часть тоже будет о нас с вами. Прежде всего, мой призыв к объединению так и остался призывом. Объединение не состоялось. Не зацепило - меньше, чем обычно, лайков, а, главное, только несколько человек предложили мне свою конкретную помощь. Самое смешное, что в комментариях под моей статьей об объединении, снова звучали вопросы – так что нам делать? Я начала думать, почему так. Я кое-что поняла.
Что такое социальные сети? Что такое ФБ? Это – мыльный пузырь, зависший над реальной жизнью. Все подписчики, пользователи, френды и фолловеры сидят в этом мыльном пузыре, общаясь с уже знакомыми аватарками. Виртуальная коммуникация, которая ни на что не влияет. Проводя большую часть суток в соприкосновении с реальной жизнью, в ФБ, даже описывая реальные события, в которых сами принимали участие, люди меняют матрицу – они становятся френдами и фолловерами. Они заходят в сообщество, где смерти только на картинках, а боль только в словах. Практически как в видео играх.
Даже наши герои, те, кто в реальной жизни сидят в окопах под пулями и осколками, даже те, кто в реальной жизни останавливают торговлю с орками, даже они не в состоянии поднять нас на борьбу, оторвав от компьютеров. Даже они, сколько бы не писали о том, как Ахметов и Порошенко обогатились за наш счет на «Роттердаме +», не способны нас объединить, заставив выйти и громко протестовать против обмана и воровства из наших с вами карманов. Да какой из наших?! Воруют уже из карманов наших детей! Но мы все здесь, в пузыре. И не надо про Майдан. Майдан был и прошел. Осталась рана, на которую мы каждый день сыплем соль здесь, в ФБ, подбадривая самих себя и подзадоривая на протест. Точно также как некоторые националисты, которые так долго чистили оружие, что уже готовы простить этой власти геноцид украинцев только за то, что она решилась назвать проспект именем Шухевича. Покупаются ведь не только на деньги, покупаются на идеологии и системы.
Является ли кто-либо из нас лидером общественного мнения, как, например, в свое время был Высоцкий? Его песни переписывали на бобины, потом на кассеты и передавали друг другу, чтобы вечером послушать на кухне на каком-нибудь примитивном магнитофоне. Все это было не в ФБ, все это было в реальной жизни – люди встречались, переписывали, передавали. Именно поэтому, Высоцкий мог бы легко собрать полную площадь людей. Только тогда мало кто думал, что такое возможно – повались советскую геронтократию, которая, на самом деле демонстрировала всем нам беспомощную попытку противостоять страшной и неотвратимой угрозе тлена.
Никто из нас, даже самые крутые лидеры по лайкам, не смогут собрать даже нескольких тысяч на Майдане или в любом другом месте. Очутившись в пузыре под названием ФБ, в нашем закрытом привилегированном клубе, мы не объединились, а оторвались. В Египте и Тунисе ФБ использовали для реального объединения, мы эту уникальную сеть используем для изысканной говорильни. Кто остроумнее про коррупционера, кто более уничижительно про власть, кто жестче про воров в Раде, кто перетянет на свою сторону правду о языке – те, кто уже даже на слух не выносят русский или те, кто считает, что отталкивать сейчас русскоязычных украинцев, это значит сослужить плохую службу своей стране. Слова, слова, слова. Однако из-за слов нетерпимости к соотечественнику, брошенных в толпу, разгорались гражданские войны.
У нашей продажной власти хватило мозгов понять всю ценность слов. Она тоже углубилась в слова и общается с нами с помощью ФБ. Президент, премьер, министры – все там. Решили упразднить гордость Украины концерн Антонова – сообщение приходит через ФБ. В Днепре расстреляли ветеранов – все тут же ожидают, что напишет Аваков на свой страничке, а его нет. Он неизвестно где. Где он и почему молчит, мы не знаем, потому что мы здесь, в ФБ. Мы не ищем нашего министра Внутренних Дел, мы не берем в осаду его дом, мы не требуем объяснить нам, почему в украинских городах и селах стало опасно выходить на улицу, почему тюрьмы забиты ветеранами и добровольцами. Мы не передаем друг другу кассеты с записями Высоцкого, мы не встречаемся в подъездах, мы не тремся плечами на площадях, мы не курим одну сигарету на двоих, мы не смотрим друг другу в глаза, рассказывая наши истории, мы не кричим и не плачем, негодуя на беззаконие и предательство «новой» власти. Мы не чувствуем друг друга, поэтому, несмотря на наши умные посты, мы не понимаем всей трагедии, в которой оказалась Украина.
Кто-то еще помнит, как эта сволочная власть клялась отчитываться перед народом на Майдане? Я помню. Мы переместились в ФБ, но остались друг для друга быдлом. Мы для них по-прежнему быдло, о которое приходится руки марать раз в четыре года, они для нас быдло с оффшорами.
В одном из комментариев под моей статьей об объединении, кто-то написал – «продолжайте писать, пусть нас станет больше 2%». И что тогда? Тогда мы захотим объединиться? Не здесь в ФБ, а вживую? Не думаю.
Мы не разрешаем настоящему требовать от нас напряжения всех сил, всего внимания, на которое мы только способны, потому что в наши мозги внедрили гибридную капсулу с ядом. Благодаря ее действию, мы забыли Небесную Сотню, мы слабо реагируем на фронтовые тысячи и сотни тысяч тех, кто каждый день умирает от старости, болезней или просто уезжает от греха подальше.
Я еще раз спрашиваю вас, неужели вы не замечаете, что мы пассивно позволяем готовить себя к бессмысленному насилию, к нужде, бедам, в которых нет необходимости?!
Даже отвратительная атмосфера надвигающейся трагедии не может заставить нас захотеть объединиться, почувствовать локоть друг друга, посмотреть друг другу в глаза. Даже тот факт, что нам всем грозит опасность, не может заставить нас открыть дверь соседу, который придет, чтобы поговорить о предстоящих выборах, сагитировав меня или тебя не голосовать за Порошенко, Тимошенко или Рабиновича. Есть же другие. Есть те, кто может спасти твою и мою страну. Может, ты их имен не знаешь, а он знает. Открой ему дверь. Впусти его, вместе мы сохраним нашу Украину.
Но двери останутся закрытым. Мы утеплили окна, двери и наши души гройсмановскими субсидиями. Мы уже не задаемся вопросом имели ли они право, при таких зарплатах и пенсиях, поднять нам тарифы более, чем в семь раз?! Нет, мы обеспокоены тем, чтобы у нас не забрали субсидию, эту подачку, чтобы заткнуть ею нам рты, откуда готовы выпасть неудобные для власти вопросы. Двери останутся закрытыми. Это метаморфоза закрытых душ в закрытые двери. Или наоборот...
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1937893466495760&id=100008253758974 – часть вторая (политики)
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1937271926557914&id=100008253758974 – часть первая (манипуляция разумом)
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1939054703046303&id=100008253758974 – работа над ошибками (попытка объединения)
----------
Канікули Боніфаціїв. Частина третя.
Прийшов час для третьої частини «Канікули Боніфаціїв». Незважаючи на те, що я написала першу частину, коли наша Зрада розпустилася на канікули, всі три частини про нас з вами. Про те, що і хто маніпулює нашими мізками і про те, що зараз саме час нам об'єднатися. Перша і друга частини про це.
Третя частина теж буде про нас з вами. Перш за все, мій заклик до об'єднання так і залишився закликом. Об'єднання не відбулося. Не зачепило - менше, ніж зазвичай, лайків, а, головне, тільки кілька людей запропонували мені свою конкретну допомогу. Найсмішніше, що в коментарях під моєю статтею про об'єднання, знову звучали питання - так що нам робити? Я почала думати, чому так. Я дещо зрозуміла.
Що таке соціальні мережі? Що таке ФБ? Це - мильна бульбашка, що завис над реальним життям. Всі передплатники, користувачі, френди і фоловері сидять в цій мильній бульбашці, спілкуючись з уже знайомими аватарками. Віртуальна комунікація, яка ні на що не впливає. Проводячи більшу частину доби в зіткненні з реальним життям, в ФБ, навіть описуючи реальні події, в яких самі брали участь, люди змінюють матрицю - вони стають френдами і фоловерами. Вони заходять в співтовариство, де смерть тільки на картинках, а біль тільки в словах. Практично як у відео іграх.
Навіть наші герої, ті, хто в реальному житті сидять в окопах під кулями і осколками, навіть ті, хто в реальному житті зупиняють торгівлю з орками, навіть вони не в змозі підняти нас на боротьбу, відірвавши від комп'ютерів. Навіть вони, скільки б не писали про те, як Ахметов і Порошенко збагатилися за наш рахунок на «Роттердамі +», не здатні нас об'єднати, змусивши вийти і голосно протестувати проти обману і злодійства з наших з вами кишень. Та яких з наших ?! Крадуть вже з кишень наших дітей! Але ми все тут, в міхурі. І не треба про Майдан. Майдан був і пройшов. Залишилася рана, на яку ми кожен день сиплемо сіль тут, в ФБ, підбадьорюючи самих себе і підбиваючи на протест. Точно також як деякі націоналісти, які так довго чистили зброю, що вже готові пробачити цій владі геноцид українців тільки за те, що вона зважилася назвати проспект іменем Шухевича. Купуються адже не тільки за власний кошт, купуються на ідеології і системи.
Чи є хто-небудь з нас лідером громадської думки, як, наприклад, свого часу був Висоцький? Його пісні переписували на бобіни, потім на касети і передавали один одному, щоб ввечері послухати на кухні на якомусь примітивному магнітофоні. Все це було не в ФБ, все це було в реальному житті - люди зустрічалися, переписували, передавали. Саме тому, Висоцький міг би легко зібрати повну площу людей. Тільки тоді мало хто думав, що таке можливо - повалити радянську геронтократію, яка, насправді демонструвала всім нам безпорадну спробу протистояти страшній і невідворотнIй загрози тліну.
Ніхто з нас, навіть найкрутіші лідери по лайкам, не зможуть зібрати навіть кількох тисяч на Майдані чи в будь-якому іншому місці. Опинившись в міхурі під назвою ФБ, в нашому закритому привілейованому клубі, ми не об'єдналися, а відірвалися. У Єгипті і Тунісі ФБ використовували для реального об'єднання, ми цю унікальну мережу використовуємо для вишуканої говорильні. Хто дотепніше про корупціонера, хто більш принизливо про владу, хто жорсткіше про злодіїв в Раді, хто перетягне на свій бік правду про мову - ті, хто вже навіть на слух не виносять російської або ті, хто вважає, що відштовхувати зараз російськомовних українців, це значить послужити погану службу своїй країні. Слова, слова, слова. Однак через слова нетерпимості до співвітчизника, кинутих в натовп, розгорялися громадянські війни.
У нашій продажной влади вистачило мізків зрозуміти всю цінність слів. Вона теж занурилася в слова і спілкується з нами за допомогою ФБ. Президент, прем'єр, міністри - всі там. Вирішили скасувати гордість України концерн Антонова - повідомлення приходить через ФБ. У Дніпрі розстріляли ветеранів - всі тут же очікують, що напише Аваков на своїй сторінці, а його немає. Він невідомо де. Де він і чому мовчить, ми не знаємо, тому що ми тут, в ФБ. Ми не шукаємо нашого міністра Внутрішніх Справ, ми не беремо в облогу його будинок, ми не вимагаємо пояснити нам, чому в українських містах і селах стало небезпечно виходити на вулицю, чому в'язниці забиті ветеранами і добровольцями. Ми не передаємо один одному касети із записами Висоцького, ми не зустрічаємося в під'їздах, ми не тремося плечима на площах, ми не куримо одну цигарку на двох, ми не дивимося один одному в очі, розповідаючи наші історії, ми не кричимо і не плачемо, обурюючись на беззаконня і зраду «нової» влади. Ми не відчуваємо один одного, тому, незважаючи на наші розумні пости, ми не розуміємо всієї трагедії, в якій опинилася Україна.
Хтось ще пам'ятає, як ця сволочна влада присягалася звітувати перед народом на Майдані? Я пам'ятаю. Ми перемістилися в ФБ, але залишилися один для одного бидлом. Ми для них як і раніше бидло, про яке доводиться руки бруднити раз в чотири роки, вони для нас бидло з офшорами.
В одному з коментарів під моєю статтею про об'єднання, хтось написав - «продовжуйте писати, хай нас стане більше 2%». І що тоді? Тоді ми захочемо об'єднатися? Але не тут в ФБ, а вживу? Не думаю.
Ми не дозволяємо сьогоденню вимагати від нас напруження всіх сил, уваги, на яку ми тільки здатні, тому що в наші мізки впровадили гібридну капсулу з отрутою. Завдяки її дії, ми забули Небесну Сотню, ми слабо реагуємо на фронтові тисячі і сотні тисяч тих, хто кожен день помирає від старості, хвороб або просто їде від гріха подалі.
Я ще раз питаю вас, невже ви не помічаєте, що ми пасивно дозволяємо готувати себе до безглуздого насильства, до нужди, біди, в яких немає необхідності ?!
Навіть огидна атмосфера трагедії, що насувається, не може змусити нас захотіти об'єднатися, відчути лікоть один одного, подивитися один одному в очі. Навіть той факт, що нам всім загрожує небезпека, не може змусити нас відкрити двері сусідові, який прийде, щоб поговорити про майбутні вибори, загітувати мене або тебе не голосувати за Порошенка, Тимошенко або Рабиновича. Є ж інші. Є ті, хто може врятувати твою і мою країну. Може, ти їх імен не знаєш, а він знає. Відкрий йому двері. Впусти його, разом ми збережемо нашу Україну ...
Але двері залишаться закритими. Ми утеплили вікна, двері і наші душі гройсмановскімі субсидіями. Ми вже не задаємося питанням чи мали вони право, при таких зарплатах і пенсіях, підняти нам тарифи більш, ніж в сім разів ?! Ні, ми стурбовані тим, щоб у нас не забрали субсидію, цю подачку, щоб заткнути нею нам роти, звідки готові випасти незручні для влади питання. Двері залишаться закритими. Це метаморфоза закритих душ в закриті двері. Або навпаки...
Переклад - Володимир Големба.
